Тисяча киян влаштувала овацію на репетиції "Вія"

Галина Танай
23 січня 2013р. 12:32

Тисяча киян влаштувала овацію на репетиції "Вія"

«Такое чувство, что мне сделали лоботомию. Так легко, светло стало…» - діляться в гардеробі враженнями після «Вія». 22 січня на генеральну репетицію вистави прийшло близько тисячі людей – і треба було бачити розгублено-щасливе обличчя Влада Троїцького, який розраховував побачити в залі максимум сотню глядачів. Містичне й надзвичайно чуттєве дійство про жадобу пізнання непізнанного та одвічну різницю між нами та Заходом – так можна описати «Вій». Хоча описувати словами витвір «Даху» – все одно що фотографувати Джоконду на мобільний. Побачити "Вій" на власні очі можна 24 січня у театрі Франка - якщо ви встигли купити квитки. На жаль, їх уже нема в продажу, тож ділимося враженнями для тих, хто не зможе потрапити на виставу.

Перше, що відчувалось при вході в зал – солонувато-хвойний запах лісу. Всю сцену засипали ошурками, а над головами акторів гойдались справжні дерев’яні колоди. І в цьому карпатському лісі опиняються двоє швейцарських молодиків, один із яких родом з України, але ніколи тут не був. За іронією долі його звуть як героя Гоголя – Хома Брут. Мандрівники теревенять про високі матерії, і ось тут звучить думка, що проходить через усю виставу: ми відрізняємось тільки смертю. Різниця між релігіями - в поховальних обрядах. І від життя всі хочуть одного й того, а смерть неодмінно показує різницю між нами.  Розмову студентів перериває гучне карпатське весілля – і тут починається повне занурення в містичний, по-язичницьки чуттєвий світ Гоголя-Троїцького.

  Гра «дахівців» вища за всякі похвали – чого вартий Дмитро Ярошенко в ролі релігійного фанатика. Дві години напівголим, із ланцюгом на шиї, зображати корчі одержимого – на таке здатен не кожен. До речі, коли на сцені з’явилась гола Відьма, кілька людей встали і залишили зал. Цнотливість нашого глядача подекуди просто вражає. Музика просто фантастична – саме вона і створює містичну атмосферу вистави. Недивно, що Париж був у захваті від «Вія» - не кожен день французам доводиться чути деркач, дримбу чи трембіту. Власне, саме звук – подекуди надто гучний і не зовсім приємний – виводить глядача з зони комфорту і змушує стежити за кожним рухом.

  Вистава йде майже повністю французькою, проте з боків сцени є екрани з субтитрами. Крім того, звучить специфічна західноукраїнська вимова – якщо ви ніколи не були в Карпатах, перші півгодини сприймати текст буде важко. Втім, «Вій» сприймається радше на чуттєвому, ніж на вербальному рівні. Ця вистава – суцільна медитація, коли кожен може зазирнути на дно власної душі і хоча б на мить злитися з потойбіччям, яке завжди поряд, але ми вкрай рідко наважуємося до нього торкнутись.


 

За версією Троїцького, бог українців і є Вій. Сама сила землі, яка ніколи вповні не відкриє свою сутність і вбиватиме кожного, хто надто випробовує її велич. Вона вимагає  смирення і любові, яких нам так бракує. Але ця сила притягує і не відпускає – як не відпустила українського швейцарця, що відправляє свого приятеля з «кволим західноєвропейським сердечком» додому, а сам приймає виклик і лишається тут. Очевидно, правий був Сергій Жадан, коли говорив «ніщо не може мати над нами влади, окрім голосу крові, який наповнює горло». 

Величезний респект Троїцькому: без жодного натяку на ура-патріотичне моралізаторство, за швейцарські гроші, він робить проект, що відкриває Європі невідому Україну, а нам дає чудову нагоду нею пишатися. Овація, яку влаштували «Даху», це підтверджує: актори виходили на уклін чотири рази. Залишається сподіватись, що «Вій» у Києві вперше, але не востаннє.

 

 

 

 

Теги: , Ярошенко , Троїцький , ДАХ , Вій , Київ