Режисер Звичайної справи:найкраще,що я зробив-діти

Галина Танай
5 лютого 2013р. 17:08

Режисер Звичайної справи:найкраще,що я зробив-діти

Віскі зранку, триметровий шарф, противний голос і довгонога білявка під боком – саме так має виглядати гламурний митець. У нашого героя замість цього – двоє дітей, хронічний безлад і 24 години роботи на добу. Напередодні прем’єри «Свідомо» поспілкувалося з Валентином Васяновичем – вже  7 лютого його «Звичайна справа» з’явиться в кінотеатрах по всій країні.

Яке ваше улюблене місце в Києві?

Коли я вступив в університет і потрапив у Київ, то спершу жив на Подолі. Тому  дуже люблю Поділ, Щекавицю - я шість років прожив на горі Олегівській, в трущобах і сквотах з художниками. Мене з центру не зрушиш –  мені там дуже комфортно, до того ж я дуже люблю ходити кругом пішки. А з друзями мене часто можна зустріти на Львівській площі, Золотих воротах, Рейтарській - десь в цьому ареалі.


 

Ідеальний маршрут для першого знайомства з Києвом?

Зважаючи, що за людина і чого їй треба. Але я повів би її від Золотих по Рейтарській, ми б заблукали і вийшли на Пейзажну, потім спустились на Поділ, вилізли на гору – але то якби дійшли тверезі.

Якби ви могли зробити кіно з необмеженим бюджетом, будь-де і з будь-якими акторами, що б ви зняли?

«Звичайну справу». Такий самий фільм і зняв би.  Це стопудово моє кіно, сам його жанр – сатирична драма-комедія.  Ще Чехов казав, що, як відійти подалі – то все комедія, а якщо трохи наблизитись – то все драма. Я така людина, і іншого б не зняв.

Чи є фільми, до яких ви повертаєтесь знову і знову?

Таких фільмів дуже багато, але є один особливий – «Життя у забутті». Це американське кіно про те, як знімали андеграундове кіно. Перший кадр: шоста ранку, холодно, темно, стоїть кейтеринг, за ним – прищавий підліток, котрий робить каву. Підходить оператор, бере пакет молока, нюхає й каже: «Воно, здається, кисле». Наливає, випиває і весь фільм бігає в туалет. Фільм фантастичний, і  я завжди з перших кадрів сміюся – бо там все як у нас, їй-богу.

З режисером Мирославом Слабошпицьким в кінотеатрі
З режисером Мирославом Слабошпицьким в кінотеатрі "Жовтень"

Якби ви могли мати вдома будь-який витвір мистецтва, що б ви обрали?

Напевно, нічого б не вибрав. Хоча інколи заходжу до знайомих художників  і бачу картину, яка одразу відгукується у моєму серці. Але от вдома в мене на стінах немає нічого, крім календарних планів - не до мистецтва, коротше.

Як би ви описали своє житло?

Я дуже скромно живу, й мене цікавлять тільки мої близькі люди – дружина, діти, їхні усмішки. Тому в плані речей у мене білі стіни, пуста хата ще й тотальний бардак. Впереміжку техніка, дроти, комп’ютери, велосипед, іграшки. Зараз ще й знімаємо кіно, і в мене все завалено розкадровками, чеками й купами паперів. Коротше, бардак – це моє життя.

Найцікавіша подорож у вашому житті?

Коли я мешкав на Олегівській, ми з художниками – голі, босі й нищі – якимось чином примудрились поїхати в Крим без грошей, і ще місяць без грошей там жити. При цьому ми надзвичайно цікаво проводили час. Як ми при цьому вижили й повернулись – не знаю. Але це суто гормональна подорож – 25-27 років. Це ж як інший світ – розчиняєшся в ньому й нічого не пам’ятаєш років так до 33.

Яке найбільше досягнення у вашому житті?

Та все, що маю - я не виокремлюю щось одне. Мабуть, це діти – у мене маленька дівчинка, їй 5  років, і лоботряс, якому 15. Я їх обожнюю, як і дружину. Мені подобається писати сценарії, знімати кіно, я задоволений тим, що є. Може, це і є досягнення.

З ким із покійних чи недосяжних вам людей ви хотіли б познайомитись? 

Я хочу, щоб люди, котрі мене оточують, завжди жили і ніколи не були покійними. Мені вистачає спілкування з живими. Та і який сенс – всі люди лише певний час живуть, функціонують, щось віддають іншим. Потім читаєш їхні послання, дивишся на картини - і цього достатньо. Значить, це все, що людина хотіла сказати. Якщо ти вмієш читати, то зрозумієш.

Що вас найбільше дратує в людях?

Мене  по життю смішать герої. Або ті, хто стоїть в позі і думає, що вони герої - і при цьому пасують перед найменшою проблемою. Або б’ють себе в груди, лізуть на танк, а тут приходить жінка і каже «Сідєть!» Раз – і сидить. А ти дивишся на це все і думаєш – якого хєра?

 

Теги: Іллєнко , Звичайна справа , Васянович , Київ