Тест на собі: де проситися в туалет в Києві

Галина Танай
20 квітня 2013р. 14:17

Тест на собі: де проситися в туалет в Києві

Днями «Свідомо» залишилося без води. Ми здійснювали колективні пробіжки до вбиральні кафе «Ярослава» і щоразу думали: а ну як не пустять? Скажуть: булки не купуєте, горілку не п'єте, а паперу і мила не настачиш. Пішли геть. Офіціанти в «Ярославі» виявились терплячими, а ми вирішили перевірити: чи всюди так легко пускають в туалет? І що робити, якщо вам терміново знадобилось до вбиральні в магазині? Прогулянки туалетами: як це було.

В народні туалети типу МакДональдза, Пузатої Хати і Челентано ми заходити не стали – і так все ясно. Але потягало нас добряче – від дивного закладу «Пивная дяди Гырга» і єврейського ресторану до бутіка Yves Saint Laurent і супермаркета  Spar. Почали  з магазину Naf Naf на Льва Толстого. Іноді я буваю злопам'ятна, як вагітна гієна, а минулого року Naf Naf виправдав свою свинську назву і не пустив мене в туалет. Це при тому, що я щойно зробила покупку, про WC благала зі слізьми на очах і взагалі грозилась зіпсувати свіжовимиту підлогу. Мушу визнати: Naf Naf виправився. На питання про дамську кімнату мене тут же провели в туалет для персоналу. «Ми всіх пускаємо, а як не пустити?..» - розгублено відповіла дівчинка-продавець на подяку і зізнання, що ми журналісти на спецзавданні. Може, це тому, що вона поки що тільки стажер? Але все одно приємно.


 Далі ми переповзли до бутіка MaxMara. Майже не кинувши оком на сукенки і сумочки, прошуся в туалет. Мене люб'язно проводжають до самої вбиральні. Чисто, затишно, персонал ввічливий. До глибини душі вразила стрілочка з написом «аптечка»: якщо стало зле або ви порізали вени об цінник, вам тут же нададуть медичну допомогу. Цікавий у нас менталітет: за кордоном таке б не здивувало, а вдома тішишся, як дитина.

 
 Переміщуємось поближче до харчів. Що демократична (і смердюча) «Пивная дяди Гырга», що більш пафосний м'ясний ресторан Beef до вбиральні пускають без проблем. Випробовуємо долю в єврейському ресторані King David. Портьє дивиться на нас якось дивно і тут же зникає в іншій залі. Туалет знаходимо самі. Портьє до нас байдуже, хоча на те, як ми виходимо з ресторану, дивиться з добре прихованим полегшенням. Але і на тому спасибі – блокувати доступ до туалету за національною чи релігійною ознакою ніхто не став.

Прямо за курсом – мій улюблений супермаркет InterSpar. Мене впізнають – в кожен свій прихід я  залишаю натхненні повідомлення у книзі скарг і пропозицій. Ну не люблю, коли в торговій залі стоять ящики з гнилими фруктами, а на полицях – пліснявий сир і м’ясо «щойно-здохло». В туалет не пускають, ще й хамлять. «Он служебний, ми што, всєх підряд пускать будєм?». Продавчиня з жуйкою дивиться на мене, як на вошу. А якщо я вагітна? А якщо в мене енурез? Риторичне питання. Зате на касі веселі спарівці просять сфотографувати їх зі свіжопривезеною каво-машиною. Ну-ну, попросіть мене тепер про щось.

 
 Далі наш вибір падає на мультибрендовий бутік Bon Ton. Чорна вивіска, літери з самоварного золота, кульки у вигляді біло-зелено-червоного триколору – сільський глямур з італійським ухилом. На дві нормальні речі припадає одна зразка «Конфіската» на Дарниці. В туалет не можна. «В прінципє можна, но нє сєйчас… там вот убірают… нада у адміністратара спрасіть», - хлопає накладними віями мила продавчиня. – «Но в сасєднєм магазінє точна пускают!».


 

«Сасєднім» виявляється магазин взуття Centro. Сходу отримую зневажливий погляд продавчині і відповідь: «Дєвушка, какой туалєт, здєсь магазін вабщє-та». На питання, чому ні (щоб спитати, доводиться побігати по торговій залі), мене відправляють до директора. Директор – хлопчина в картатій сорочці, схожий на репера Сєрьогу. Після наших аргументів, що не пускати клієнта в туалет негуманно, пан директор іде консультуватись з юристом. Повертається, коли ми вже всерйоз думаємо помахати магазину Centro ручкою. Директор просить журналістське посвідчення і заявляє, що нічого коментувати не може. Всі питання – в письмовому вигляді. А юрист винесе свій вердикт. Ну прямо інформаційний запит на туалетну тематику. Цікаво, скільки чекати відповіді – законні п’ять днів чи більше?

Цікавлюсь, чому це пан директор без бейджа. Директор іде в свою «камору папы Карло» і повертається зі шматком картону на мотузці. На шматку написано: DIRECTOR. Все. На питання, чи можна побачити документ, де вказано директорське ПІБ, отримую відповідь: «Я бєз дакумєнтов, я ваабщє-та в отпуске сєводня пєрвий дєнь. Но вот нахажусь на работє. На вапроси ваши тут атвєчаю». Залишається побажати пану директору щасливої відпустки – і чекати відповіді юриста на наш туалетний запит.


До кінця ватер-клозетної мандрівки нам щастить. Пафосні бутіки і ресторани в кварталі Городецького пускають до себе без проблем. А єдиний ресторан, де мене брутально не пустили в дамську кімнату – Le Bourget, дорогий заклад, оформлений в сумнівному стилі французького аеропорту (надто вже нагадує концепт фаст-фуду «Крила»). Причому вже пізно ввечері, коли я, забувши про всякі експерименти, поверталась додому і справді хотіла в туалет. Мотивували просто – вбиральня винятково для клієнтів ресторану. Те, що це є порушенням закону, офіціантів якось не схвилювало.


Отже, що ми з'ясували на нашій туалетній прогулянці? По-перше, у вбиральні кафе і ресторанів мають пускати всіх. Незалежно від того, робите ви замовлення чи ні. До речі, дякувати за це маємо екс-меру Леоніду Черновецькому: ще у 2008, в момент просвітлення, він підписав розпорядження «Про вільний доступ громадян до туалетів закладів громадського харчування». Тому за потреби ви можете сміливо йти до вбиральні найпафоснішого ресторану. Якщо вам відмовили – це пряме порушення закону.  А от з магазинами історія цікавіша. Окремого розпорядження про те, що вони мають пускати відвідувачів в туалет, немає. В «Державних санітарних нормах та правилах утримання територій населених місць» сказано тільки про торгівельно-розважальні центри. Тобто допуск до туалету - цілком на совісті працівників магазину. Але чомусь в одних магазинах працівники совісливіші, ніж в інших. І навіть облаштовують окремі вбиральні для відвідувачів. Головне – не соромтесь запитувати і відстоювати свої права. Бо нема безглуздішої смерті, ніж від розриву сечового міхура. 


Фото Олександра Хоменка

Теги: Київ , туалети , Черновецький , InterSpar , Naf Naf , King David



Хроніка подій