Як студенти замість влади себе лупцювали

Максим Опанасенко
28 лютого 2011р. 14:29

Як студенти замість влади себе лупцювали

«Ні чиновники з Міністерства освіти, ні прем’єр-міністр, ні парламентський комітет з освіти не чують студентів! І вони продовжують проштовхувати анти-студентський законопроект «Про вищу освіту». Тому ми хочемо символічно спалити портрети цих анти-студентcьких вождів а заодно і червоний прапор комунізму!»

 
 


Півсотні міцних хлопців з профспілки «Студент» з українськими прапорами і синьо-жовтими стрічками на рукавах на Арсенальній площі обливають бензином фотографії прем’єра Азарова, голови комітету з освіти Володимира Полохала і та підпалюють їх. Зверху кладуть червоний прапор з серпом і молотом. Розгортають великий жовто-чорний плакат з написом «Соціал-національні профспілки України». В студентських акціях вони - новачки - до цього участі у протестах спудеїв вони не приймали.

 


 

«Не вірте провокаторам! Наша студентська акція проходить без жодної політичної символіки і гасел! А це – хлопці з організації «Свобода»! Не йдіть до них, приєднуйтесь до справжньої студентської акції» - в десяти метрах від першої групи мітингувальників трохи захриплим голосом волає в гучномовець один з лідерів студентських бунтів Михайло Камєнєв.


 За його спиною три-чотири сотні спудеїв – з різних організацій – «Пряма дія», «Фундація регіональних ініціатив», «Відсіч». Всі - з плакатами, барабанами, гучномовцями і олівцями – символами студентської непокори. Але без прапорів – така домовленість – щоб зовсім нічого не нагадувало про політичну забарвленість.


 

 
 

«Чого ви сюди прийшли? Нащо провокувати… Чи ви не знаєте, що можете все зіпсувати?» - з-за спини Камєнєва до молодиків зі стягами вибігає невисока дівчинка в синій шапочці.


 

Її одразу обступає гурт хлопців зі «Студента». «Та заспокойся, ми з вами! Ми хочемо спільну акцію і ми добиватимемося того, чого й ви!» - перекрикуючи власних поплічників відповідає їй Євген Карась – позапартійний лідер акції «Студента».

І ті й інші зібралися зранку на Арсенальній площі, щоб висловитися проти прийняття законопроекту "Про вищу освіту", який в Парламент подали депутати від Партії регіонів Максим Луцький, Олександр Єфремов і Сергій Ківалов, бютівець Олексій Логвиненко, литвинівці Олег Зарубінський та Ігор Шаров і комуністка Катерина Самойлик і зменшення держзамовлення у вишах на 42% цього року.

Законопроект передбачає щорічне збільшення ціни на навчання для контрактників – в залежності від росту інфляції, скасування безкоштовної заочної освіти і кількісне розділення навчальних закладів на університети, академії і коледжі. Так, університетом зможе називатися тільки той заклад, в якому навчається не менше 6 тисяч студентів. Якість навчання в цьому випадку до уваги не береться.

Це вже друга акція студентів. Перша – 31 січня – змусила депутатів зняти законопроект з порядку денного і відправити його на обговорення в Комітеті знову. Але через те, що більшість членів комітету на засідання не прийшли, домовитися парламентарям так ні до чого й не вдалося.

«Слава Україні! Героям слава!» - група «Студента» йде в колоні першою. Вони прямують до Грушевського – там знаходяться будівлі і Верховної Ради і парламентських комітетів.

В кількох десятках метрів позаду від них прямує група очолювана Камєнєвим. Не зважаючи на машини йдуть посеред дороги. Міліція намагається втрутитися, починається штовханина.


 

Хтось починає розпалювати фанатські фаєри. У вогні і диму чуються знайомі з попередньої акції гасла «Депутати на заводи, хай працюють ці уроди!», «Зека на нари, тоді підем на пари!».


 


 

Перша група вливається в кордон міліції, що розділяє комітети від дороги. Знову «Слава Україні» і дружне у відповідь «Героям слава!».

Друга колона затрималася біля стін Верховної Ради, вирішуючи – приєднуватися до опонентів, чи йти в інший бік. За 5 хвилин вони вирішують не міняти планів і теж йти до стін комітетів.

«Провокаторів – геть! Провокаторів – геть!» - кричать вони підходячи до місця дислокації. Перша група намагається щось відповідати, але крики тонуть в нестримних звуках барабанів.

«Вони – нацисти! Не слухайте їх» - викрикує хтось з натовпу. Молодики зі «Студента», не витримавши, рвуться до тільки прибулих студентів. Починається бійка. З дверей комітету миттю вилітає зо два десятки бійців Беркуту. Швидко навівши лад вони розділяють опонентів широким кордоном.


 

-          Це акція без партійної символіки! Геть нациків!

-          Мовчи, пєтух!

 Трохи відійшовши, обидві групи студентів починають обмінюватися «люб’язностями».


 

Ще за кілька хвилин, мабуть, згадавши чого прийшли, і ті й інші починають скандувати освітні гасла:

«Бунтуй!Кохай!Права не віддавай!», «Студенти всього світу за вільну освіту!». Не обійшлося і без вже забутого гасла Помаранчевої революції «Міліція з народом».

Зачувши це, беркутівці швидко натягли на голови каски.


 

«Давайте об’єднаймося! Ми єдині, ми студенти! Провокаторів – одиниці, нас – мільйони» - активіст «Студента» хрипить у гучномовець, звертаючись до Камєнєва.


 

Той, щурячись від сонця, намагається розгледіти спікера. Гучномовець потрапляє до його товариша – лідера бунту від Могилянки Єгора Стадного.

«Геть провокаторів! Ми не віримо Вам!». Десь з-за його спиною з’являється яскраво жовтий кед. За мить він вже летить до «Студента» через кордон Беркута. Звідти ж летить пластмасове коліщатко від тачанки і, відбившись від голови міліціонера, падає на землю. Відповідати «Студенти» не стали – просто  заховали «подарунки» опонентів.


 

Не примирила спудеїв навіть колективно заспівана «Червона рута». Спустившись з підвіконня, звідки зручно керувати натовпом, Камєнєв і Стадний щось обговорюють. За кілька хвилин більша, друга група студентів розвертається і йде геть.

Розходиться і Беркут.

«Гей, чекайте! Давайте об’єднаємося, кордону вже нема!» - кричить Карась навздогін студентам. Ті тихо продовжують йти до «Арсенальної».

За весь час мітингу до студентів ніхто з депутатів так і не вийшов.

«Ну на фіга вони приперлись… Тепер Табачник має всі козирі – студенти ідіоти, фашисти і нічого не мають в головах. Тому їх можна не слухати» - в розпачі розводить руками один з поплічників Камєнєва біля метро «Арсенальна». «Ну, що стоїмо… Ниряємо в метро – на пари пора».