Дорослі пані не плачуть (фільм "Чорний лебідь")

Ганна Пароваткіна
8 березеня 2011р. 23:50

Дорослі пані не плачуть (фільм "Чорний лебідь")

Дорослі дівчата не плачуть – вони борються з життєвими обставинами. Кожна – за допомогою своїх методів. А якщо хто цього не зрозумів, як героїня Наталі Портман юна балерина Ніна Сайєрс, це його особисті проблеми. Нетямущим і «трєпєтним» – місце не на сцені, а в будинку скорботи. Втім, за вельми претензійне кіно про серпанкових панночок «не від світу сього», які сходять з розуму, нині дають «Оскар». З 10 березня оскароносний (за кращу жіночу роль першого плану) фільм «Чорний лебідь» Даррена Аронофскі, нарешті, і в українському прокаті. (Світова прем'єра відбулася 1 вересня 2010 на відкритті 67-го Венеціанського міжнародного кінофестивалю, російська – 10 лютого 2011 року.) Дві години життя, проведені у кінотеатрі, нам пропонують витратити на історію з невиразною «мораллю» і спецефектами а-ля «Аватар» або «Бути Бенджаміном Баттоном», без яких цілком можна було б обійтися.

Героїня Наталі Портман страждає на галюцінації
Героїня Наталі Портман страждає на галюцінації

  Трепетна юна красуня Ніна живе лише думками про балет. А в реальному житті – ну майже як піаністка з драми Міхаеля Хайнеке! - живе в одній квартирці з надмірно опікаючою її мамою, невдалою балериною. І мріє станцювати партію Королеви-Лебіді в новій постановці знаменитого хореографа Тома Леруа (Венсан Кассель «скопіював» свого героя з Джорджа Баланчина). Та на думку метра, з Ніни – ідеальний Білий лебідь, така вона «біла і пухнаста» - само втілення дівочої цнотливості. А от танцювати «чорного двійника» самої себе – спокусницю Чорну лебідь, - їй навряд чи вдасться. «Ти холодна, немов крижана! Ти дуже «затиснута!Тебя не хочуть чоловіки!» - кричить на дівчину Лерой. Та все ж з якогось дива бере її «примою». Для цього доводиться вигнати з трупи колишню «намбе ван» Бет Макінтайр (Вайнона Райдер). А тихоні з «очима на мокрому місці» Сайерс за наказом Тома належить освоювати уроки самозадоволення. Поки любляча мама не бачить. І ні мама, ні хореограф навіть не здогадуються, що у замріяної, трепетної Ніни – не життя, а суцільні галюцінації.

 Критики як один порівнюють «Чорного лебедя» з попередньою роботою Аронофскі – «Рестлером». Може, формально вони й мають рацію. Та все одно, шизоїдна дівоча істота, за яку вагітна Портман отримала свого «Оскара», більш за все віддає згаданою нами вище піаністкою Хайнеке. Хіба що в молодості. Всю першу половину двогодинного фільму Ніна-Портман ридає, боїться власної сексуальності і на нервовому грунті розчісує спину до крові і здирає нігті. А ще бачить сни про балет, в якому її, лебідь білу, губить страшний Чорний лебідь. Нарешті, слухняна до того дочка бунтує проти люблячої мами.

 Героїні-"двійники"
Героїні-"двійники"

Аж тут – неочікуваний поворот сюжету! - Аронофськи немов починає знімати абсолютно новий фільм. У якому від попереднього залишаються, хіба що, красі танці. Тонка психологічна гра переростає в істерику і зовсім вже натуральний психоз (так до кінця і не зрозуміло, що Ніні увижається, а які події відбуваються насправді). Сюжетні лінії остаточно «провисають». Нарешті, увагу від однотипних «страждань» вічно переляканої Сайерс штучно відволікають то чорними крилами, що відростають у красуні, то калюжею крові, то специфічним монтажем сцен, коли головну героїню, яка пустилася у всіх тяжкі під впливом своєї дублерші Лілі (ну натуральна тобі демониця Ліліт! До речі, родом актриса Міла Куніс, вроджена Мілена Марківна Куніс, з наших Чернівців), «кумарит» після прийому наркотиків «з самого Сан-Франциско».

  Лише наркотиків і шизофренії мало, аби привернути увагу і глядачів, і критиків? Так між іншим, трансформація «білого і пухнастого» балетного лебедя - в «чорного, як всі», починається з детально знятої лесбійської сцени сексу між Лілі і Ніною. «Горбата гора» відпочиває. Продюсери, напевно, задоволені. Глядачі – от ті дещо збентежені: «Так ви тут про що – виходить, весь фільм натякали, що сексом з божевільною займатися не можна, зовсім „збрендить”?»

  Виходить, що так. «Чорний лебідь» - суцільний набір «недо-«: це недо-артхаус із сексом, наркотиками і девіантною поведінкою персонажів. Недо-Голивуд з традиційною нудотно-красивою картинкою і дорогими спецефектами. Нарешті, недо-психологічна драма. У деяких випадках, напхати всього гуртом – виходить собі дорожче. Загалом, дивитися фільм можна хіба що із-за Портман (в першій частині), відмінної операторської роботи, красивого балету і власне плавних рухів «балетних». І пані – аби згадали молодість, «ах, якою ж беззахисно-довірливою я колись була».