Як зникали і знаходяться майданівці

Максим Опанасенко
5 березеня 2014р. 12:32

Як зникали і знаходяться майданівці

«Яро? Яро це ти? Ми три дні як думали, що втратили тебе назавжди».

Вперше за півтора місяці пошуків зниклих з Майдану людей ми побачили сльози не від горя – а від щастя. Плакав міцний хлопець, якій пліч-о-пліч «воював» з Афганською сотнею на передовій. Там, на Майдані він втратив кількох побратимів. Проте зустріч, на яку ми привезли його до військового госпіталю, не дала змоги стриматись.

Яра, в народі львів’янка Ірина, зникла під час атаки силовиків на Грушевського 18 лютого. Тоді, її контузило від вибуху гранати. Жінка втратила свідомість та частково пам’ять і для усіх близьких просто зникла. Знайшли ми її у лікарні. Зовсім випадково - обходячи палати.

Романтика Майдану

«Київська міліція заявляє, що з офіційними заявами про безвісти зниклих рідних та близьких з 16 січня до 5 лютого, до них звернулося тільки троє людей».

Таку відповідь на свій запит ми отримали ввечері 5 лютого. На той момент команда «Свідомо» разом з активістами організації «Один за всіх», волонтерами «ЄвроМайданSOS» і кількома пошуковцями-добровольцями вже декілька діб займалися пошуком зниклих на ЄвроМайдані людей.

І точно знала – в списку на той момент було більше трьох десятків людей.

Шквал повідомлень про зниклих посипався на волонтерів після 30 листопада – коли бійці спецпідрозділів розігнали залишки мітингуючих на Майдані Незалежності. Вдруге - після подій 19 січня, коли вулиця Грушевського, заповнена тисячами протестуючих проти влади людей і сотнями чоловіків в шоломах, бронежилетах і куртках з написом «Міліція», запалала вперше, і так само вперше «розв’язалися» руки і кийки у бійців спецпідрозділів.

Останній «аргумент» став лідером при пошуку активістів АвтоМайдану. В одну з січневих ночей вони потрапили в міліцейську пастку в самому центрі міста – на Кріпосному провулку.

Пробачати нічні патрулювання активістам «Беркут» не збирався. Відтак, розбивши їхні автівки, бійці арештували під два десятки активістів, попередньо «пройшовшись» по них кийками і берцями.

Пошуки решти зниклих розтягнулися в більш широкому діапазоні – від соціальних мереж до моргів.

31 січня

«Літр горілки. ЛІТР!!! Ковбаса, хліб, лимони. Все. Більше нічого». Двоє жінок, котрі погодилися стати нашими провідниками «у потойбіччя» - себто, у центральний київський морг на Оранжерейній, пояснюють, як розв’язати працівникам похмурої установи язики.

«Ще 350-400 гривень, але дрібними купюрами» - додають вони.

У морг приїжджаємо з десятком фото євромайданівців, котрих розшукати не вдалося протягом найдовшого часу. Вже тут виявляється – марна справа. Страшний мороз змінив тіла 26 людей, що були привезені сюди в статусі неопізнаних, до непізнаваності.

«Орієнтовно. Дуже орієнтовно. Радимо скидати 10-15 років, бо точно встановити вік нереально» - пояснюють працівники моргу.

Нікого не впізнаємо. Просимо дати перелік трупів з адресами, звідки їх привезли. Двох людей привезли прямо з Хрещатика, щоправда з різних його кінців. Так чи інакше – такі випадки не могли лишитися непоміченими активістами, що днюють і ночують на барикадах центральної вулиці.

«Ті, хто втратив зв’язок з рідними, мають написати заяву до міліції. І вимагати візиту в морг, для упізнання» - додають працівники.

Публікуємо інформацію. Даємо клич до рідних і друзів.

Згодом частину «неопізнаних» везуть за Бровари – на Північне кладовище. На окремо виділеній частині цвинтаря з’являються таблички зі статтю і номером потрапляння до моргу. Більшість – 25 грудня і 16 січня.

Ми досі не знаємо, чи вдалося комусь встановити серед похованих тут свого рідного чи товариша.

Формуємо уніфікований список для розшуків. Алгоритм простий – збираємо інформацію по соцмережах, приймаємо звернення на гарячу лінію. Все це вносимо в таблицю, вивішену на Google Docs. Ділимо її на частини – аби не дублювати одне одного. Починаємо розшук. Періодично навідуємося на Північне кладовище. Фіксуємо нові «невідомі» могили.

Просимо допомоги у міліції. Відповідь пояснень не дає, адже правоохоронці ініціативи у пошуках, як виявилось – не проявляють.

«Повідомляємо, що одним із джерел отримання інформації про розшук громадян, які зникли у столиці упродовж двох останніх місяців, є веб-сторінка, яку ведуть волонтери «Євромайдану». Упродовж останніх днів працівники підрозділів карного розшуку відстежили повідомлення про зникнення у центрі міста Києва 64 осіб, відомості про яких викладені у списку «Євромайдан SOS». Однак до органів внутрішніх справ надійшли заяви про 9 зниклих осіб. За цими фактами розпочато кримінальні провадження та заведено оперативно-розшукові справи. Із зазначеного списку 5 осіб уже розшукані», - йдеться у розлогій відповіді МВС.

7 лютого

«Народ, не переживайте.. Вчера вечером умерла труба – соответственно. Звонить и постить не мог. Пришлось утром уехать в Одессу. Приехал. Включил зарядку - теперь всех успокаиваю... )) Первый паровоз был в 08:00 утра, еле уехал без паспорта, благо Одесский состав ))) Очень сложно жить, если настолько зависишь от какого то телефона. А Майдан понравился очень!!!!!». Таке повідомлення на своїй сторінці Вконтакте лишив Володимир Комаров. Люди, котрі шукали його дні і ночі, лише полегшено видихнули.

За вечір і ранок активістам, що займаються пошуком зниклих на ЄвроМайдані людей, вдалося розшукати ще п'ятьох осіб. В усіх випадках зіграв один і той самий інструмент – пошук людей у соцмережах і обдзвін рідних і друзів.

Так само ми всі зробили, коли поговорили з батьком юного Олега Романиці. На зв’язок з батьками хлопець не виходив з 29 січня. Неприємна тривога вже почала переростати в обхід моргів. Аж…

Ми вчергове набрали його батька. Котрий, ніяковіючи, сказав - у хлопця з'явилася нова "мадам". Котра і стала причиною зникнення юнака.

В списку зниклих – більше трьох десятків людей. Ідентифікувати всіх у соцмережах не вдається. Фотографії знайдених – друкуються і розвішуються на центральних вулицях. Частина волонтерів зайнята підготовкою «пошукових агіток» для Facebook-спільноти. «Неідентифіковані», в свою чергу, діляться на тих, у кого був мобільний телефон, і в кого не було.

Перші «пробиваються» по базам, з’ясовуються останні контакти їхніх телефонів.

Другі не лишають іншого виходу, окрім фізичного пошуку – починаючи з місця останньої дислокації.

11 лютого

«Друже, ти не бачив цього малого?» - питаємо активіста «Свободи», що мружиться на сонці біля входу до окупованої його побратимами мерії.

«Вже питали двічі чи тричі. Не бачив. Він маленький дуже, не потрапив би без документів сюди ніяк» - відповідає «балаклава».

Миколі Приверту – неповних 14 років. Його батьки підняли ґвалт 25 січня, коли син поїхав на Майдан Незалежності і… не повернувся додому.

Перший інструмент пошуку – соцмережі – результату не приніс. Ми бачили, що хлопець періодично заходив на свою сторінку у Вконтакте. Але на наші повідомлення не відповідав. Так само нічого не знав весь список його друзів і тих людей, у котрих він потенційно міг перебувати.

Після мерії викреслити довелося і Український дім. Туди також не пустили б маленького хлопчика – навіть на ночівлю. Далі «випадає» і Жовтневий палац – його там не бачили.

Ні з чим повертаємося до офісу.

Приходить лист від волонтера з останніми контактами телефонного номера Приверта. Найостанніша локація – зовсім поруч з його місцем проживання.

Домовляємося зі службою пошуку дітей «Магнолії ТВ» про трансляцію фотографії Приверта на телеканалах і в метро.

-       Треба буде записати звернення від волонтерів, щодо пошуків – каже журналістка «Магнолії»

-       Без проблем

-       Чекайте, тут мені кажуть, що малий ніби вже знайшовся.

Дзвонимо мамі Миколи на мобільний. Хлопець, після двотижневих блукань, справді «доблукав» додому. Подробиць від жінки добитися не вдалося. За добу Микола сам відпише нам в одній із соцмереж: «Був на Майдані. Знайшов дуже багато друзів. Так і загубився в цьому всьому».

В списку зниклих – близько трьох десятків прізвищ.

12 лютого

Спільними зусиллями скорочуємо список зниклих на 4 особи.

Одну з них – Мирона Городинського – вдалося знайти дуже нетипово, прямо зі сцени ЄвроМайдану. Ми попросили активістів, що мають туди доступ, оголосити чоловіка, через котрого вся його родина не знаходила собі місця, в розшук прямо тут.

Довго чекати не довелося.

«Він не загубився. Він там, дрова рубає» - підходять до сцени дві жіночки.

За 100 метрів Мирон справді мирно рубав дрова для революційного намету. Свій телефон чоловік вимкнув. Пояснювати нічого не став. Нам вдалося переконати його дати знати рідним і друзям про себе.

В списку – 21 особа.

13 лютого

Знайдено ще чотирьох людей.

Один зі знайдених – Дмитро Ткач. Драматичну історію хлопця ми змогли розділити особисто.

З 3 лютого 22-річних юнак не виходив на зв’язок. Хоча його сім-картка працювала. Її новим власником став інший активіст ЄвроМайдану. Котрий розповів – Дмитро жив разом з ним в Українському домі. Потім вирішив піти і для чогось лишив свою сім-картку.

Знаходимо інших свідків. Котрі переконують – у юнака, можливо, зав’язався революційний роман, бо він нібито найбільше спілкувався з невідомою киянкою, котра також мешкала в Укрдомі.

Шукати сина мама, котра живе в іншому місті, вирішила особисто. Знайшла одразу – лише зійшовши з поїзда, в приміщенні вокзалу.

Хлопець був саме тут. Розповів – його побили невідомі, забравши усе. Відтак, ні поїхати додому, ні навіть подзвонити він не міг.

14 лютого

Ще одна зовсім нереволюційна історія.

Микола Білоус, котрого рідні шукали з 4 лютого, працює таксистом. Родичі вказали – він допомагав ЄвроМайдану чим міг. І зв’язали зникнення саме з цією домогою.

За більше ніж тиждень нам нарешті вдалося видзвонити чоловіка. Він просто… посварився з дружиною і пішов з дому.

У списку - 15 людей.

Страх Майдану

18 лютого

Ми не встигли довести список до «нуля». На заваді стали події на Інститутській, Грушевського і Майдані Незалежності 19-22 лютого. Зниклих різко побільшало – до чотирьох сотень.

«Вибачте, мені зараз не зручно. Ми його якраз відспівуємо», - чується тремтячий шепіт у слухавці.

Після катувань та розстрілів «романтичних» зникнень ми більше майже вже не зустрічали. В звичний режим входить смерть та травми.

«Викреслюйте його. Він помер. А от Вадима, на щастя, знайшли. Живий. В 17-ій лікарні. Зараз йому потрібні ліки і одяг», - відзвітовує волонтер з лікарні на Печерську.

«Тут є Андрій з кулею у нозі», «У нас знайшли Петра зі струсом мозку», «Викреслюйте Сергія – він в реанімації. Але є. і є живий», - за останні три тижні новини з лікарні стають найбільшою радістю. Горе – це коли знайдені відправляються поповнюють ряди «Небесної сотні».

За півтора місяці пошуків з півтисячі зниклих знайти вдалося 201 людину. Пошуки продовжуються. До них підключені вже декілька волонтерських груп. Зокрема, справою займалися і досі займаються:

- Ініціатива "ЄвроМайдан.Затримані і зниклі";

- "Один за всіх, і всі за одного";

- "ЄвроМайданSOS";

Ви також можете допомогти. Приєднуйтесь до груп пошуковців у соцмережах, слідкуйте за потребами або ж просто звертайтеся до нас на адресу info.svidomo@gmail.comабо за номером 050 441-70-50.