Як з Миколаївського порту витиснули зайвих

Маша Землянська
22 березеня 15:31

Як з Миколаївського порту витиснули зайвих

ЯРОСЛАВ ЧЕПУРНИЙ, Миколаївський центр журналістських розслідувань. Матеріал вийшов у рамках проекту "Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань" за підтримки Інтерньюз-Нетворк 

Миколаївський морський порт — у трійці лідерів з переробки вантажів в Україні. Щороку сюди заходять сотні й сотні суден. На їхньому обслуговуванні, або на так званих агентських послугах, заробляють великі гроші. Торік на цьому ринку з'явилася нікому не відома фірма, яка буквально за кілька місяців виштовхала переважну більшість компаній-старожилів. Ті кажуть, що їх поставили перед вибором: ви або ділитеся доходами, або йдете геть. Реалізувати погрози допомагали чиновники: і місцеві, і київські.

Зміни у порт прийшли разом із командою херсонських менеджерів на чолі з Віктором Козонаком та батьком одного з колишніх очільників “Укроборонпрому” Володимиром Пінькасом. Перше, за що взялася нова команда, — це перерозподіл грошових потоків. У порту з'явилася приватна охоронна фірма “Альфа безпека”. Потім новостворена компанія “Портосервіс-Миколаїв” узяла під повний контроль послуги зі швартовки суден. Згодом добралися й до агентських послуг.

Агентські компанії — це, по суті, посередники, які надають послуги вантажовласникам і їхнім суднам. Вони оформлюють для них документи для проходження прикордонного, митного і санітарного контролів, а також сплачують за рахунок власника вантажу портові збори та інші платежі. За це агентські фірми отримують свою нагороду в розмірі 3-5 відсотків або від кількох сотень до кількох тисяч доларів за судно.

 

Агентські фірми працюють у тісній взаємодії з державними контролерами: прикордонниками, митниками, екологами, а також керівництвом порту. Саме тому на них легко натиснути. Наприклад, можна перестати підписувати заявку на лоцманське проведення суден, яку агенти обов’язково мають подавати диспетчеру порту.

Валерій Фісієнко – представник агентської компанії “Омега Транс”. За його словами, адміністрація порту використовувала всі можливі засоби, щоб не дати працювати іншим фірмам, окрім однієї. “Взяти, до прикладу, судно “Брейв-лідер”, на яке ми отримали номінацію бути судновими агентами, - каже Фісієнко. - Подали всі необхідні документи, але, на жаль, головний диспетчер Миколаївського морського порту нашу заявку не підписував, ніяк це не обґрунтовуючи”.

Валерій Фісієнко переконаний, що такі дії посадових осіб Миколаївської філії ДП АМПУ прямо або опосередковано санкціоновані вищим керівництвом. Пояснює це тим, що місто Миколаїв був як лакмусовий папірець між виконавчою владою і комерційними структурами, які здійснюють діяльність на території порту.

До минулого року всі заявки підписували практично в автоматичному режимі. Без цього дозволу судно не може зайти у порт. Як наслідок – затримка і десятки тисяч доларів збитків на добу.

Валерій Фісієнко каже, що він пробував скаржитись на такі дії диспетчера спочатку керівництву порту, а потім у Київ, у Міністерство інфраструктури та в Адміністрацію морських портів України. Але результатів – нуль. На його переконання, адміністрація порту робить це для того, аби змусити власників вантажів та власників терміналів не працювати з тим чи іншим агентом.

Ми зателефонували головному диспетчеру порту пану Семенову, щоб запитати у нього, чому так відбувається? Але головний диспетчер категорично усе заперечив.

Ще один постраждалий - директор компанії «Ісма» Олександр Левицький. Його фірму теж позбавили можливості працювати в порту. Левицький порівнює це з рейдерством, коли не викидають з офісу, а створюють штучні умови, при яких ніхто, крім лояльних компаній, у порту працювати не може. Він підтверджує слова Валерія Фісієнка про те, що саме диспетчери були тим каральним органом, який застосовував проти них репресії. А також називає компанію, яка отримала від керівництва порту “зелене світло”.

 

“Нам, у принципі, самою адміністрацією порту було запропоновано, був натяк, що краще попросіть клієнтів, аби вони звернулись до певного агента. В даному випадку це була компанія «Сервіс Транс», до якої вони були лояльні і роботі якої не перешкоджали”, - каже Левицький.

Компанію “Пасіфік Мерітайм”, яку очолював Станіслав Наливайко, витиснули з цього бізнесу першою. За словами Наливайка, крім адмінресурсу за допомогою диспетчерів, застосували також і тиск на вантажовласників. 

“Тиск був… Я знаю  від самих вантажовласників та судновласників про те, що на них тисли з боку адміністрації порту, аби агента було змінено”, - стверджує Наливайко.

Директор компанії звернувся до поліції, але завести кримінальне провадження за перешкоджання діяльності там відмовилися. Зробити це правоохоронців змусив суд. Але розслідування кримінальної справи закінчилось нічим.

Крім непідписання заявки та тиску на вантажовласників, агентів часом просто не пускали на територію порту. Валерій Фісієнко каже, що, незважаючи на діючі перепустки, які в них були, в порт пускати їх перестали. Мотивували тим, що потрібно отримати нові перепустки. Представники фірми подали усі документи, які адміністрація Миколаївської філії вимагала для видачі нових перепусток, але у визначений час перепустки так і не отримали. У підсумку до кінця грудня 2017 року потрапити на територію порту за діючими перепустками працівники фірми “Омега Транс” так і не змогли.

Тим, хто намагався чинити хоч якийсь опір, відверто погрожували. Заступник директора компанії “Ісма” Віктор Молчанов відчув це на собі. Спочатку на його автівку клали цеглини, а за кілька тижнів розбили лобове скло. Камера спостереження зафіксувала нападника, але поліція поки що не знайшла його.


 

 

 

Але витиснути усі агентські компанії з порту було неможливо – надто помітно. Та й виконати роботу замість десятків компаній сама “Сервіс Транс” фізично не могла. Тому деяким компаніям запропонували залишитись працювати на умовах передачі “Сервіс Трансу” частини свого прибутку. Офіційно це було оформлено як надання субагентських послуг. Субагент отримує копійки, решту забирає “Сервіс Транс”.

- Вони не можуть стати монополістами, оскільки це буде помітно. Уклали певні агентські угоди з іншими агентськими компаніями, які працюють на території порту, і все... Зараз їх там працює всього чотири, а було більше десятка, - пояснює цю сітуацію Валерій Фісієнко з “Омега Трансу”.

Зрозуміло, що після витиснення з порту одних агентських компаній і “добровільної” згоди на співпрацю інших справи у “Сервіс Трансу” різко пішли вгору. До нас потрапили документи компанії, які доводять, що лише за кілька місяців агресивний і потужний новачок приніс своїм господарям сотні тисяч доларів прибутку. Мабуть, саме на ці кошти один з засновників фірми -  Олександр Снегур - за півроку купив три дорогі іномарки.

Аби отримати офіційне пояснення керівництва адміністрації Миколаївського морського порту стосовно тих звинувачень, які їм висунули представники агентських фірм, ми подали інформаційний запит. Але відповіді на нього так і не отримали. Тоді ми пішли по коментарі до адміністрації Миколаївського порту, але зустрітись з журналістами керівник Миколаївської філії Адміністрації морських портів України Олег Проточенко не захотів.

Не вдалося Центру отримати коментар і від Олега Постольника, директора ТОВ “Сервіс Транс”, -  компанії, що фактично монополізувала ринок агентських послуг у Миколаївському порту. Він відверто поглузував з журналістів, заявивши, що згоден давати коментар тільки телекомпанії “Аль-Джазіра”.

А що ж це за компанія “Сервіс Транс”? Покопирсавшись у реєстрах, ми дізнались, що її було засновано в 2009 році у Кривому Розі. Спеціалізувалася вона на будівництві, а от морським агентуванням почала займатись тільки в квітні 2017 року у Миколаївському порту. Нині засновниками компанії є киянин Олександр Снегур, а також шотландська офшорна компанія “Неопром ПОВ”. Її кінцевий бенефіціар — непублічний український бізнесмен Леонід Крючков.

Дізнавшись, що Центр збирає інформацію про діяльність компанії, на нас вийшов один з її співзасновників – Олександр Снегур. Він відкинув усі звинувачення у використанні адмінресурсу, які робили на адресу компанії.

«Коли ми зайшли, не було ніякого адмінресурсу. Ми просто робили все своїми силами... Я знаю, що можуть розповідати все, що завгодно, але якщо б у нас була можливість адміністративно когось придушити, то ми б обслуговували хоча б не п'ять пароплавів, а двадцять п'ять», - заявив він.

У травні 2016 року фірму “Сервіс Транс” придбав такий собі Максим Глубоченко. А вже у березні 2017-го продав її нинішнім власникам. Глубоченко — заслужений майстер спорту з кікбоксингу, чемпіон світу. У 2010-му він балотувався у Миколаївську обласну раду від партії “Фронт змін” - так тоді називався нинішній “Народний фронт” Арсенія Яценюка та Арсена Авакова. На місцевому рівні партії “Фронт змін” та “Народний фронт” представляв колишній губернатор Миколаївщини та нардеп Вадим Меріков. Він теж майстер спорту з кікбоксингу і постійно спонсорує відповідні турніри. Примітно, що коли Глубоченко володів фірмою “Сервіс Транс”, то паралельно шукав роботу тренера. Про це ми дізнались з Інтернету, знайшовши  його анкету на одному з сайті, де шукають роботу.

Хто ж він такий — бізнесмен-невдаха, який прогадав, продавши фірму з таким потенціалом, чи підставна особа? Аби отримати відповіді на ці запитання, ми зустрілися з Максимом Глубоченко, але колишній чемпіон не був відвертий з журналістами. Спочатку він ніяк не міг пригадати, що спочатку купив, а потім продав фірму “Сервіс Транс”. Потім – пригадав, але на запитання: “Для кого він це зробив?” так і не відповів. Будь-які зв’язки з політикумом області відкинув. 

Схема, яка застосовується в Миколаївському морському порту, може бути використана в інших портах України. Адже щомісяця тільки через місцевих портових агентів проходить близько 2 мільйонів гривень. І за новими правилами в порту фактично всі вони осідають в одній кишені.