Останній подих альтанки на Володимирській гірці

Софія Кущ
6 вересня 2011р. 13:09

Останній подих альтанки на Володимирській гірці

Хто не був на Володимирський гірці, той не бачив Києва... Але хто не побуває тут найближчим часом, той ризикує вже не побачити тут чудової альтанки ХІХ століття - окраси цього парку.

Прекрасний парк у центрі міста

"Свідомо" продовжує готувати для влади фотовиставку "Душі будинків благають їх не вбивати". Звернути увагу на цю альтанку нам порадив Михайло Кальницький. "До середини ХІХ століття Володимирська гірка була частиною старокиївської фортеці. Її схили укріплювали спочатку дерев’яними стінами з бійницями, а поітм - земляними валами" -розповідає києвознавець. Схили Михайлівської гори, впорядковані і захищені від зсувів протягом, а невдовзі були використані для розміщення тут міського публічного парку, який отримав свою назву від спорудженого у 1853 році пам'ятника князю Володимиру. Доречі, це перший у Києві скульптурний монумент. Його проект склав мегавідомий на той час петербурзький скульптор Василій Демут-Малиновський.


Кокаревські альтанки

Історія альтанки дуже цікава. У 1863 році московський підприємець і меценат Василій Кокорєв подарував Києву тисячу рублів на гарну альтанку біля монумента святому Володимиру. Гроші прийняли, подякували, поклали до банку і... забули про них. Дивовижно, але лише через 33 роки міська влада згадала про цей подарунок - каже Михайло Кальницький. Завдяки банківським відсоткам сума більш ніж потроїлась, тож у 1897-98 роках було споруджено відразу дві металевих альтанки – на Володимирській гірці та у сквері біля Андріївської церкви. Називають їх на честь мецената - Кокаревськими. Однак, якщо альтанці біля церкви поталанило - вона у більш-менш належному стані, надали їй і статус пам'ятки архітектури, сестрі-близнючці живеться не так добре... Дах повністю зруйнований, грубо де-не-де забитий дошками, схил не укріплюється, тож вона просто "їде" вниз по схилу.

Оголена душа

Оскільки, це не зовсім будинок, у альтанки немає стін, вікон чи дверей, ми вирішили, що й душа у неї менш прикрита ніж у звичайного будинка. І, безумовно, сумна. Бо радіти їй ні з чого... Тому на фотосесії для виставки, ми прагнули це втілити якнайкраще. А як це вдалося і чи вдалося це фотографу Сергію Усу та "Свідомо" - подивитися на відритті виставки.

модель- Ірина Феофанова
модель- Ірина Феофанова