Герой нашого часу: Дизайнер-волонтер для міста

Єгор Соболєв
27 лютого 2012р. 12:11

Герой нашого часу: Дизайнер-волонтер для міста

На перший погляд Ігор Скляревський - типовий представник спільноти веб-творців, яка живе трохи паралельно із державою, що їх переважно розчаровує. Гарні зарплаті від іноземних компаній, до яких важко дістатися податковій; по ночах - коди/прототипи, а не палкі заклики "повалити режим" на Facebook; Хабрахабр замість Української правди, і в цілому - схильність скоріше емігрувати, ніж організовувати тут революцію, тим більше, реальну, а не твіттер-. 

І ось талановитий веб-архитектор вже четвертий місяць причаровує Київ своєю ініціативою створити сучасну систему орієнтування у Києві. Почав з оновлення карти метро, а зараз вже промальовує таблички для київських вулиць. Що виходить, як реагує влада - ці запитання постали і у "Свідомо".

Розскажи, як все почалося. Сидів ти під яблунею…

Ні, в мене давно було бажання намалювати навігацію, наприклад, для аеропорту. Як у дизайнера, який не просто малює гарні картинки, а який бачить свою роботу у тому, щоб робити життя зручнішим і приємнішим. Це бажання крутилося, а потім я злітав до Барселони. І це стало останньою краплею. Я повернувся до Києва, побачив те, що ми бачимо кожного дня, і закипів.

Сів вночі з чашкою кави, включив свій Mac…

Саме так. Почав я зі схеми метрополітену. Я її зв’язав із міською електричкою та швидкісним трамваєм.



І вивісив це в Facebook зі словами «мені це неподобство надоїло, я вирішив його виправити»…

Я одразу розумів, що намалювати карту – це така дизайнерська вправа. І якщо братися серйозно, треба створювати усю систему навігації. Я усвідомлював, що це місяці роботи, і не для однієї людини.

Я розглядав сторінку в Facebook як crowdsourcing. Щоб велика кількість людей змогла подивитися і відгукнутися. Дати поради, знайти помилки.

І які ти отримав відгуки?

В основному дуже гарні. Було близько 400 лайків і багато коментарів. Наприклад, у той же ж день мені подзвонив Максим Ткачук – дуже хороший дизайнер, який у тому числі проектував дизайн korrespondent.net. І надалі надав мені дуже багато порад.

Що ти намалював далі?

Я намалював ментальну карту. Вона показує, які вказівники потрібні метро. Я розбив подорож пасажира на етапи. Ось він на вулиці. В підземному переході. У касовій залі. На ескалаторах. На платформі. В потязі. В переході на іншу станцію. І все в зворотньому порядку.

Далі кожен етап розбитий на дії. Що треба людині, яка чекає на потяг. Переконатися, що він обрав правильний напрямок. Дізнатися, скільки зупинок йому їхати. На який станції йому виходити. Скільки часу займе поїздка. Як скоро наступний потяг. Де будуть двері вагона.

Якщо думати так, в нас не було б табло, яке показує, скільки часу пройшло з моменту відходу потягу. Пасажиру нецікаво, наскільки він запізнився на потяг. Його цікавить коли буде наступний.

Отже, ти зрозумів, що треба малювати. І що намалював?

Інформаційну колону для метро. Я живу поруч з Либідською, метрах в 150 від метро, і буквально щодня перехожі запитують в мене, де тут поруч метро. Тобто воно начебто в полі їхнього зору, але вони не можуть його знайти. 



Ось така колона 3-метрової вишини має показувати, де метро. А якщо людина підійде ближче, зможе дізнатися, до яких ліній веде ця станція.

Короткий відступ. В усьому колишньому СРСР пересадочні вузли в метро – це дві різних станції. В усьому світі пересадочний вузол – це одна станція.

Далі спускаємося у підземний перехід. Я придумав систему кольорового кодування. Щоб всі вказівники, які ведуть до виходу, були на жовтому фоні, а до входу – на білому. Вони можуть бути комбінованими. Якщо людина звикне, що жовтий фон - це вихід, вона не буде звертати увагу на інше.

Є вже існуючий розподіл на кольори ліній – червону, синю та зелену. Але проблема у тому, що приблизно 20-25% людей мають розлади кольорового сприйняття. Тому я додав маркери М1, М2, М3.

Тепер я працюю далі – наклейки на дверях, стенди в касовому залі, вказівники виходів. Взявся за таблички на домах будинків, яких зараз в Києві близько 30 видів.

А твої роботодавці знають про цю роботу?

Так, вони живо цим цікавляться.

І як вони до цього ставляться?

З підтримкою, із схваленням. Я думаю, вони може навіть пишаються, що їхній арт-директор робить таку роботу. Вони живуть в Канаді і розуміють, чому таким займатися – це нормально.

Коли в тебе був перший контакт з владою?

Мені написав Дмитро Сергієнко. Він член робочої групи по стратегії Києва-2025. Він написав, що хоче допомогти пробитися з цим до влади. Наскільки я розумію, ця група тісно працює з Олександром Поповим. Вони обійшли багато кабінетів і в них є в цьому якесь просування. 

Вже була зустріч в метрополітені з відділом, який опікується безпекою руху. Саме вони відповідають за навігацію в метро.

Це ти після цієї зустрічі брудно лаявся, коли я тобі подзвонив?

З дипломатичних міркувань я б хотів обійти коментарями цю зустріч.

Добре:). А що сталося після того як Мустафа Найєм закликав усіх повідомляти про твою ініціативу на Facebook-стіну Миколи Азарова? 

Адміністратор цієї сторінки написала пост, що, хлопці, ведіть себе пристойно, навіщо дублювати цю інформацію таку кількість разів. Я її розумію.

Прем’єр-міністр тобі дзвонив?

Ні:). Але вона написала наступного дня, що всі ці матеріали переслала головному інженеру метрополітену.

Яка тобі зараз потрібна підтримка від суспільства?

Зараз хід метрополітену. Вони про це знають, якщо вони справді цього хочуть – я готовий.

Ти справді готовий багато місяців високооплачуваної роботи високооплачуваного дизайнера взяти та подарувати місту? 

Так. В мене хороша зарплата. Якщо я буду чекати коли місто буде готове це взяти і заплатити за це стільки, скільки це коштує - то це станеться не при моєму житті. Що мені, на хліб не вистачає?