Знайомтесь з героєм: Воює за українську гімназію

Максим Опанасенко
29 серпня 2012р. 10:02

Знайомтесь з героєм: Воює за українську гімназію

З огляду на те, що в наступному році передбачені державні заходи з нагоди 1025-річниці створення першої школи у древньому Києві, пропонуємо створити гімназію «Київська Русь» з поглибленим вивченням російської мови, а також історії та культури всіх слов’янських народів. Такий заклад може бути створений на базі школи, що будується в Дарницькому районі міста (мікрорайон Осокорки, 6, вул..Гмирі)…

Такого листа 14 червня Міністр освіти Дмитро Табачник відправив голові київської державної адміністрації Олександру Попову. Відсканований кимось документ ледь не одразу потрапив в мережу Інтернет.


 

Майбутні мешканці «Молодіжного кварталу» на Осокорках, чиї квартири тільки добудовуються, як і найближча школа, побачивши листа, одразу створили групу опору.

За місяць вони мобілізувались, об’єднали всіх майбутніх сусідів, яких тільки було можливо, і почали збирати підписи проти пропозиції міністра освіти. Юрист за професією Кирило Савін – майбутній мешканець цього мікрорайону. Лист Табачника його обурив, тому чоловік і став одним з лідерів боротьби проти російської гімназії.

Для чого Ви це почали? Коли всі сидять перед моніторами і тиснуть лише «лайк» чи «репост» така активність дивує.

Цей квартал складається з будинків, що тільки зводяться і майбутні мешканці багато спілкуються між собою вже як сусіди. Здебільшого, звичайно, не про школи і мови, а про нагальні питання будівництва, але такі теми як навчання людей цікавлять обов’язково, бо ледь не в кожного є діти. Там були великі проблеми з отриманням документів на право власності. І ми писали лист до Азарова з цього приводу. Координувалися через форуми в Інтернеті. І тут так само, віртуально, на форумі, виникло питання листа Табачника. І власне воно закрутилось.

Я займався першим листом, і я взявся довести до кінця цю історію зі школою. Якщо підписувати один лист, то два листи підписувати не так важко. Тому я цим і займався.


 

 
Плюс, мене особисто ця тема цікавить. Моїй дитині 3 роки і ще через 3 роки їй йти в школу. Я збираюся жити в цьому мікрорайоні найближчим часом, і звичайно питання школи - актуальне. Я не є якимось запеклим націоналістом, скоріше навпаки. Моя аргументація дуже прагматична - якщо дитина вчиться в школі з російською мовою навчання, в неї досить примарні перспективи навчання в вищих навчальних закладах, принаймні в Україні. Бо вони в більшості своїй все ж україномовні. Плюс, Київ – російськомовне місто і скоріше  всього поза межами школи дитина буде багато чути російською мови, може навіть здебільшого. І мені здається, що якщо ще й в школі буде російська, то МОВИ в житті моєї дитини майже не буде зовсім або буде мало.

В решти з тих, що підписалися, схожі мотиви?

У тих 350 людей, яких ми знайшли, вони були дуже різні. Там були запеклі прихильники «Свободи», націоналісти. Це конкретні люди, кожного з яких я бачив в обличчя і вони при мені підписували. Було сподівання, що влада якось почує. Хоча б напередодні виборів. Не кардинально, але якийсь діалог почне. Проте, вже більше місяця, як лист пішов і реакції жодної.

Які люди приходили підписувати?

Приходили здебільшого молоді люди (в моєму розцмінні - тобто 30-40 років), часто подружніми парами, часто з дітьми. Я би назвав їх середнім класом та інтелігенцію одночасно. Досить рідко були люди старшого віку, вони здебільшого ставили багато запитань і розглядали все це з недовірою. Проте більшість з них все ж таки підписувала.

Крім питань і недовіри, як вони ще реагували?

Люди були двох типів - ті, хто прочитав текст листа в електронному вигляді на форумі і свідомо прийшли підписувати лист і ті, хто чули, що щось підписують, і прийшли не знаючи, про що лист. Перші реагували завжди дуже схвально ("какие же Вы ребята молодцы, что занялись этим делом"), пропонували свої послуги, розвішували оголошення на своїх будинках. Приходили навіть мешканці із сусідніх мікрорайонів з питанням, чи не можуть і вони підписати, бо вони за українську школу. Друга категорія уважно вивчала текст листа і або відмовлялась підписувати, або підписувала. Ми жодним чином не наполягали і навіть не агітували за підписання. Я як координатор підписання отримав чималу кількість електронних листів із запитаннями, запереченнями щодо листа Попову, на кожне з яких докладно відповів, виклавши свою мотивацію.

Хтось був відверто проти?

Так були люди, які були проти і не підписували листа, але це було не більше аніж 10% (моя дуже приблизна оцінка). Мотивація "непідписантів": а) це велика політика, давайте займатись справами наших будинків, вони все без нас вирішать б) ви спілкуєтесь російською, а агітуєте за україномовну школу, щось тут не так в) ми в російській школі вчились і наші діти будуть вчитись г) давайте не дражнити владу своїми вимогами щодо школи, нам потрібно досягти того, щоб отримати документи на право власності на помешкання д) а чому взагалі робити гуманітарну гімназію, в країні не вистачає інженерів.

Ось свіженький пост з форуму як приклад:

"Я глубоко за русскоязычную гимназию. Хорошего высшего образования на украинском
языке нет и не будет, поэтому пусть детки учат русский и английский.
И не нужно мутить воду агитируя против русскоязычной школы на русском
языке. Ей богу смешно. Как рубит сук на котором сидишь."

Інколи складно зібрати друзів пограти у футбол на вихідні. Як зібрати 350 незнайомих між собою людей?

Хтось знайшов цей лист Табачника (у мене досі велике питання – як він потрапив у віртуальну сферу. При чому давно – ще в червні).  Багатьох це обурило, особливо окремі формулювання і виникла ідея - треба сказати владі, що є інша думка з цього приводу.

Написали проект листа. Ми його всі разом (людей 5-10 з ініціативної групи на форумі) доопрацьовували, кожен свої правки вносив. Я взявся редагувати. Я не один лист в своєму житті написав і знаю як це робиться. Коли текст був більш-менш погоджений в цьому колі, лист був винесений на підписання. На будівельних форумах, що є доволі розгалуженими, я просто не полінувався написати – ось є така можливість підписатися. Протягом місяця ми його підписували. Два-три дні на тиждень, з 19 до 20 години в умовному місці їх можна було підписати. І люди просто підходили на цей час і ставили свій підпис. Також я дав свої координати, аби тим кому було зручно було підписувати в центрі – просто підходили до мене в офіс, попередньо зідзвонившись. Ось так. Збирали в середньому 10-20 підписів в день.

Що робити далі і як можна допомогти?

Я не знаю, чесно кажучи. Мені здавалося, що 350 підписів під листом – достатньо, враховуючи, що це з одного мікрорайону, з 10 будинків фактично (якщо б був ще час і трішки терпіння – можна було би більше зібрати). Тим паче, що ми не вимагаємо виділити гроші на щось, це не потребує ніяких бюджетних асигнувань. Просимо просто не робити дурницю, котру вони збиралися робити. Для цього потрібно змінити рішення на те, яке відповідає вимогам громади. Не склалося.

Зараз можна як Тетяна Чорновіл залізти в Межигір’я. Можна як активісти САМ зайняти чиновницький кабінет і вимагати вирішення свого питання. Останній варіант, як на мене, виглядає найперспективнішим.

 

Теги: Київ , Осокорки , гімназія , мова , Табачник , Попов